Фашистський ресурс з"їдає українські літери, але, сподіваюсь, і так все ясно.
( Ще кілька, але без фашизму )
- Настрій:
rejected - Музика:Aidan Baker - Davy Jones' Locker | Powered by Last.fm
У себе можете не постити
- Де я:квартира Уліса
- Настрій:
amused

Якби я писав автобіографічну книгу, я, звичайно, хотів би бути відвертим з читачем, хто б він не був. Але цього не станеться. Фігушки. І не тому, що я з якихось свідомих принципів відмовляюсь говорити правду, чи хочу виставити себе у вигідному світлі. Мені вже давно плювати на мою репутацію, головне, щоб камінням не закидали. Ні, тут все глибше, тому що в той час, як ще тільки почав ставати особою, тобто роки в три, мої батьки і їхні помічники навчили мене, що лицемірство - це єдиний шлях показувати себе світу. Правду казати ніззя, бо поб"ють, та і не зрозуміють. Відстоювати очевидні, не заплямовані спекуляцією істини в суперечці - моветон, тому що це нікому не вигідно і грошей на цьому не заробиш. Та що там, навіть думати правду не можна, тому що це робить тебе надто не таким, як усі, і прожити з цим буде неможливо. І ось перебороти свій потяг до лицемірства і механічного викривлення істин у мене вже не виходить, надто глибоко це сидить. І це не просто засмучує, це виводить мене з себе і бісить.
( Читати до кінця )
- Де я:вдома
- Настрій:
апатія - Музика:Portishead - Plastic | Powered by Last.fm
- Де я:робота
- Музика:Bad Religion - Incomplete
Але те, що мені снилось кілька останніх днів - перевершує абсолютно все, що було до цього. Ці сни мене простов вимотали, навіть описувати їх не хочеться. Позавчора, вставши після такого сну, я подумав, що зараз піду і поріжу собі вени, бо жити просто нема сил. На щастя, до ранку мені покращало.
- Де я:заскочив на роботу
- Музика:Optimus Rhyme - Obey the Moderator
П.С. От весь ранок слухав емо, захотілось написати щось дико емоційне, що я і зробив.
- Де я:вдома, блять
- Настрій:
бляаать - Музика:Kurhaus - We've Marked These Red Lines | Powered by Last.fm

Біфхарт все-таки офігенний. Створити такий шедевр, як Trout Mask Replica в простодушних шестидесятих - це вам не за вухом почухати. З задоволенням слухаю альбом раз за разом. Крім цього, хороший ще пізній альбом Shiny Beast - з ньювейвовим присмаком, але не без приємної біфхартівської хаотичності. Взагалі, це один з перших експериментальних артистів, яких можна було слухати, а це неабияк. Респект тобі, Капітан.
- Де я:вдома
- Настрій:
peaceful - Музика:Donovan - Sand and Foam | Powered by Last.fm
- Де я:дома
- Настрій:
annoyed - Музика:Current 93 - Invocation of Almost | Powered by Last.fm

Various Artists - Velvet Moon (Gothic Rock Compilation)
01 - Clair Obscur - Psychiatric
02 - The Southern Death Cult - Fatman
03 - Dream Deciples - Pray
04 - Ikon - Love Is Colder Than Death
05 - Kommunity FK - Nothing Yet
06 - Savage Republic - Film Noir
07 - Christian Death - The Blue Hour
08 - Plastique Noir - Those Who Walk By The Night
09 - Corpus Delicti - Noxious (The Demon's Game)
10 - Age of Heaven - Red Roses
11 - The Dance Society - Arabia
12 - Lowlife - As It Happens
13 - Red Temple Spirits - Dive In Deep
14 - And Also The Trees - Virus Meadow
rapidshare
mediafire
Ця компіляція складена кілька місяців тому, коли готрок цікавив мене дещо більше, ніж зараз. Треба одразу сказати, що це не компіляція, яка відображає жанр. І не збірник хітів, також. Це скоріше моя власна версія того, якою я б хотів бачити готичну сцену. Всім відомих грандів сцени я не включав, бо їх і так знають. Але можу завірити, що всі ці маловідомі персонажі не поступаються в інтровертності ні Сестрам Милосердя, ні Нефілімам, ні всяким Баухаусам. Більшість пісень тут - атмосферні, глибокі і в своїй мірі психоделічні, але є майже панкова Nothing Yet, яку я включив лише тому, що дуже вже хороша пісня. В часі компіляція не обмежена - тут як олдскульні Kommunity FK і The Southern Death Cult, так і чуваки з дев"яностих Dream Deciples і Corpus Delicti, і навіть зовсім молоді Plastique Noir.
- Де я:вдома, де ж іще
- Настрій:
good - Музика:Scarlet's Remains - A Desperate Action | Powered by Last.fm

CD 1 - Shorts
01 - The Cure - Grinding Halt
02 - The Stranglers - Tank
03 - Pere Ubu - Life Stinks
04 - The Cure - Plastic Passion
05 - The Cure - Jumping Someone Else`s Train
06 - The Lords of The New Church - Holy War
07 - Echo & The Bunnymen - Show of Strenght
08 - The Stranglers - Death And Night And Blood Yukio
09 - Psychedelic Furs - I Wanna Sleep With You
10 - Public Image Limited - Brave New World
11 - The Au Pairs - Kerb Krawler
12 - The Lucy Show - Resistance
13 - The Cure - Three Imaginary Boys
14 - The Sound - The Fire
15 - Circus Mort - Swollow You
16 - Killing Joke - The Wait
rapidshare
mediafire
CD 2 - Longs
01 - Siouxsie and The Banshees - Trophy
02 - Xmal Deutchland - Eisengrau
03 - Death in Venice - Pre Existence
04 - Bauhaus - She`s in Parties
05 - The Chameleons - Here Today
06 - The Cure - The Figurehead
07 - Joy Division - New Dawn Fades
08 - Иванов Даун - Глаза
09 - Lydia Lunch - Afraid of Your Company
10 - The Birthday Party - The Red Clock
11 - Crisis - Back in USSR
12 - Gang of Four - It`s Her Factory
13 - Pere Ubu - Modern Dance
14 - Public Image Limited - Happy
15 - Siouxsie and The Banshees - Overground
rapidshare
mediafire
Компіляція складена мною в минулому році. Самою своєю назвою вона якбе говорить "ріальне трушний пост-панк, пищьпищь!!!!111", тому як названа по аналогії до Unknown Pleasures самі-знаєте-кого. По суті компіляція є збірником хітів, взятих у якомога більш різних груп, цим я спробував відобразити всю (ну майже всю) багатогранність пост-панкової музики. Тобто компіляція знайомить з жанром і показує, яким він має бути. Єдине, що я не включив - більш попсові пост-панкові форми, ближчі до поп-року або нью-вейву. Вони мені не цікаві і не передають потрібні емоції. Тим не менше, саме на такі речі орієнтувались пост-панк-ревайвалові артисти, за що я їх і не люблю. Але не будем про сумне. Треки по дискам (а їх два, як бачите) розподілені тематично. На першому - більш короткі і підривні, ближчі до панку, на другому - готичність, експериментальність і атмосфера з більш довгими треками. Як бачите, найбільш представлена тут група The Cure - це не тому, що вона найкраща, а тому, що творчість їх найбільш різноманітна в порівнянні з колегами. Трошки нью-вейву все таки закралось в компіляцію, але це хороший ньювейв, так що можна потерпіти. Цікавим є знаходження тут УКРАЇНСЬКОЇ групи Іванов Даун - невже, скажете ви, ці радянські хлопці з початку 90-их гідні того, щоб стояти в списку поряд з Лідією Ланч і Яном Кертісом? І я відповів вам: "Так". Тому що вони дійсно варті, дійсно самобутні і дійсно емоційні. Ще момент - трек групи Crisis називається, очевидно, якось по-іншому, але я не знаю як, і тому назву залишив як є.
- Де я:вдома
- Настрій:
calm - Музика:Austrian Death Machine - Get To The Choppa | Powered by Last.fm
Позавчора інтернет пропав на всю ніч, тому я знічев"я порився в "локалці", яка працює і без інета. Насправді це не локалка, але принцип той же. Вночі швидкість скачування звідти просто фантастична. Так от, цікаво, що там, серед музики всяких Тієсто і Ван Буренів я знайшов просто таки вражаючу підбірку олдскульного спід/треш металу. Плюс трохи блеку і дофіга дезу, який я не слухаю. В результаті я скачав його на 9 гігабайт, сподіваюсь що недарма. Поки з усього цього реально сподобався тільки реліз Austrian Death Machine - це сайд-проект металкорщиків As I Lay Dying, по жанру не то кроссовер треш, не то трешкор. Прихардкорений треш коротше. Дуже приємно звучить і стьобні моменти хороші.
Плюс там же знайшов неміряно всякого аніме. Тут же скачав кілька серій і подивився. Переглянуте наштовхнуло мене на деякі роздуми. Насправді, більшість аніме - безкомпромісний шлак. Дивно, що я цього раніше не розумів. Воно складається або з кавайних дівчат і фансервісу, або з бійок і крові, або з суцільної інфантильності. Виключення звісно є, і їх немало, а от те, що тоннами штампують японські умільці анімешного діла для японських школярів - дико шаблонно і мало різниться між собою. Хоча є ряд аніме-фільмів, які я ставлю вище половини кінематографу - "Ді, мисливець на вампірів", "Віднесені привидами", ще кілька робіт Міядзакі. В дитинстві особливо тащився по аніме-серіалам.
Ще проникся фільмом Ghost World з незрівнянною Торою Бьорч *тут повинна бути купа смайликів* в головній ролі. Хотів дістати комікс, по якому зняте кіно, але на пайретбеї його нема. Це засмутило. Тора Бьорч - це взагалі окрема стаття в списку моїх захоплень. Хоча я подивився на її сайті, що вона перефарбувалась у світлий колір, ближчий до натурального. І це теж засмучує.
З музики сьогоднішнього дня варто назвати Antic Clay - вони атмосферні і душевні, як мало хто. Сама група - це результат розпаду групи Myssouri, яка творила в жанрі готік-кантрі (отака назва жанру, блін) і з якої вийшов засновник Ентік Клея - Майкл Бредлі. Окремі пісні - просто шедеври сумного мелодизму.
А взагалі, треба зайнятись чимось серйозним, нарешті.
- Де я:home
- Настрій:
cheerful - Музика:Antic Clay - Filthy Lucre King | Powered by Last.fm
А ще я не люблю, коли люди не вміють цивілізовано і адекватно проявляти свою любов. Ще кілька років тому, в пору захоплення психоаналізом, я зробив висновок, що бажання принижувати і знущатись з менш захищених товаришів по ком"юніті (наприклад, школа, двір і т.д.) є вираження збоченої любові, наприклад гомосексуальної пристрасті, яка накоплюється з часом у будь-якого завзятого гетеросексуала. Причинами є, звичайно, соціальні табу і "сімейні цінності", які насаджуються в глибокому дитинстві батогом і тістечком. Це взагалі жах. Я пам"ятаю свій переляк у 11 років, коли я зрозумів, що живу серед суспільства наскрізь хворих людей. Я не можу сказати, що мій тогочасний шок повністю пройшов, я досі мало кому довіряю і страждаю приступами апатії, депресії, мізантропії і цинізму. Знаю, що більшість людей, знайомих з цим фактом, впадають у хронічний цинізм і живуть, в принципі, доволі успішно, відносячись до інших людей як до матеріалу. Я так просто не можу, у мене інший характер. Та і не хочу, бо це банально.
Ну і наприкінець, виводять з себе люди, які намагаються вчити мене жити, бо їм за сорок (варіант - за 60) і у них є "досвід". Дорогі мої, у вас світ, як протигаз, а мрії - як випрані рушники. Який нафіг "досвід".
- Де я:на роботі
- Настрій:
angry - Музика:Яка нафіг музика?
В плані музики я можу сказати, що я її, очевидно, переслухав, тому що більшість того, що потрапляє до рук останніми днями, абсолютно не в радість. Скачані з блогспотів пост-панки розчаровують або антимелодійністю, або попсовістю і неоригінальністю. Залишається слухати стару класику, яка не підводить. Хоча от росіяни Петля Нестерова прийшлися дуже до серця. Душевні і смачні, правда, тільки перший альбом. Зате випадково, за сприяння юзера одного форума, відкрив для себе готабіллі.
Що таке готабіллі в принципі? Рокабіллі з додаванням елементів готики? Навряд. Для себе я його визначаю як сайкобіллі мінус панк-рок. Тобто, це сайко, з його естетикою, але більш повільне, атмосферне, без дісторшена і з менш жорстким вокалом. Теми зазвичай найбільш темні, як у сайко, в принципі. Зомбі, вампіри, вуду, містика - ось такі смачні речі.
Треба сказати, що в жанрі я поки розбираюсь доволі приблизно, так як нормально розслухав тільки три групи. Ось вони:
The Coffinshakers - скандинавські хлопці, які грають заміс з кантрі і рокабіллі і носять милі псевдоніми типу Rob Coffinshaker, Joe Undertaker i Andy Bones. Сформувались в середині 90-х і випустили чотири альбоми. У вокаліста гарний баритон і колоритна зовнішність, тематика пісень здебільшого стосується вампірів. В одному бложику їх називали середньою ланкою між Sisters of Mercy i Джонні Кешем.
Deadbolt - американська группа, що працює у більш нуарному відтінку готабіллі. Називають себе "найстрашнішою групою на світі", очевидно, в жарт, але тим не менше. Своїм же жанром оголошують voodoobilly - це непогано підходить до їх стилю. Тематика містична, немало криміналу і вуду теж присутнє. Колорит.
Ghoultown - не менш колоритні американці з Техасу. Грають жваве швидке готабіллі, з сильним акцентом вестернів і фільмів жахів. Обкладинки альбомів зображують зомбі і мерців, зодягнених у дикозахідний одяг, що виглядає стильно. Теж хороші, хоча полюбились менше, ніж попередні дві групи.
Ось таке. Оскільки на форумі мені робити більше нічого, буду тут більше писати.
- Настрій:
exhausted - Музика:The Chameleons - Monkeyland | Powered by Last.fm
В результаті виявилось, що друзі просто сильно накурилися трави в Києві. Ну далі було ніби краще - приміщення для концерту було задовільним, звук нормальний і ніяких неприємних суб"єктів, якими зазвичай повниться Житомир. Втім, мінуси теж не забарилися. Сівши біля виходу, я невдовзі був потревожений двома суб"єктами, які не слухали музику і увесь час патякали. А музика, яка ішла в той момент, була ніжною, тихою і відволікти від неї було легше легкого. Тому я плюнув і перемістився на другий поверх, у місце, де ніхто не сидів. Але і там мене чекала проблемка - куля, яка була невід"ємним атрибутом нічного клюбу, вертілася під стелею з шаленим скрипом і ледь не заглушала саму музику. Потім, коли музика пішла більш жорстка, цей момент відпав, але спершу було неприємно.
Далі, про саму музику. Спочатку виступали дві житомирські пост-індастріал формації, обидві доволі хороші, але не такі голосні, як дві наступні. Перша презентувала роботу на основі фільму Тарковського "Сталкер" з відеорядом і аудіоцитатами звідти. Це було цікаво і місцями тріпово - я проникся. Наступні житомиряни заграли щось дуже космічне, під що я затріпував і мені було дуже добре. Десь під кінець виступу трапилась несподіванка, доволі приємна, втім. З Києва на концерт приїхав Уліс - адміністратор порталу "Джастдум" і просто хороший знайомий з неформата. При чому, що цікаво, знайомі Уліса, до яких він пісів, сиділи прямо поряд зі мною - дивний збіг. Власне, після того, як ми трохи поговорили з Улісом, почався виступ Шумів - це було дещо магічне, особливо тексти і вокал. Уліс, по його словам, непогано під них тріпонув, я ж уже не намагався - висачило того, що було під другого виконавця. І, нарешті, Дойч Непал - я їх, мабуть, не до кінця оцінив, тому що під кінець уже просто хотів, щоб це поскоріш закінчилось і піти додому. У фіналі виступу дойчнепалівець Ліна навіть вийшов поспівати, що було теж харизматично. Зверху я бачив, як дві тьоті намагаються танцювати. Під пост-індастріал! Кошмар.
Ну, так чи інакше, все закінчилось, всім сказали "дякую" і розійшлися. Я взявся проводити Уліса до маршрутки і по дорозі зустрів однокласницю, яка теж ішла з концерту - вона сказала, що концерт туфта і в Києві набагато краще, але я їй не повірив. Трохи поговоривши, ми швидко розійшлися, а Уліс ще раніше побіг на маршрутку. Далі нічого цікавого не було, але можу сказати, що результатом івента було конкретне покращення мого самопочуття, що я відчуваю і в даний момент. Власне, і вам того ж.
- Музика:The Coffinshakers - Transylvania
Перегляд Твін Пікса викликав у мене видіння ідеального витвору мистецтва - не важливо, літературного чи візуального, але важливо те, що він має якусь певну формулу. Основа самої цієї ідеї - ізоляція. Бачите, Твін Пікс - невелике селище, віддалене від цивілізації, зі своїми законами і секретами, і в цьому його сила і магія. Це одразу ж викликало у мене з пам"яті комп"ютерну гру "Мор. Утопія", де так само ізольоване містечко раптом опиняється під атакою стародавнього Зла. В таких умовах кожен персонаж, наявний в селищі, набуває особливого значення, а кожна подія - епічності. Але чи можна сказати, що розрібники російської гри позичили ідею у авторів серіала? Навряд. Тому що цю ідею використовують стільки ж, скільки існує література. І це не просто так. Геніальний твір Германа Гессе "Гра в бісер" повністю будується на ідеї ізоляції і її позитивних якостей і цей твір я особисто вважаю одним з кількох найкращих в минулому сторіччі. Інший твір, який входить в число найкращих, "Сто років самотності" Маркеса, також експлуатує цю ідею і в результаті є безмірно глибоким аналізом історії цивілізації у алегоричній формі. Можна також згадати "Чуму" Альбера Камю, де алжирське місто виявляється раптом відрізаним від всього світу - неочікувана і раптова ізоляція, з дуже показовими результатами. Звичайно, це показує, що тема ізоляції в двадцятому сторіччі стала раптом цікавити митців більше, ніж раніше.
Але і до цього ця ідея піднімалась у доволі яскравих формах. Найбільш відомим проявом цього була, звичайно, "Утопія" Томаса Мора. До Мора найвідомішим утопістом був, мабуть, Платон зі своєю "Державою". Це, між іншим, яскраво показує, що Ренесанс був відродженням саме давньогрецької культури. В середні ж віки тема містичної ізоляції була, очевидно, закрита через тотальну владу християнської церкви над культурою. Для християнина ж з його патріархальним характером мислення ізоляція майже дорівнє єресі. Але я відхилився.
Отже, на мою думку, те, що ізоляції і унікальності відводиться більше ролі в культурі - це дуже втішний знак. Це в певній мірі має відношення до субкультури готів, але, насправді, готи, які на сьогодні вже майже не мають духовної цілісності як спільнота - це тільки праобраз того культурного руху, який реально має можливість виникнути. В основі культури будуть стояти інтровертні цінності, і вона очевнидно буде максимально закритою, але при цьому доволі широкою і багатою на культурні варіації. Так, це моя Утопія.
- Де я:робота
- Настрій:
cheerful - Музика:Witching Hour - Slave to the Night

Я великий сноб у всьому, що стосується готичної музики. Я кручу носом перед групами на кшталт Bella Morte, які мають готичний статус і при цьому не грають готику; з болем у різних місцях читаю фрази з інтервью всяких ольтернатиффщиків типу Evanescense про те, що їх музика готична; закриваю обличчя руками, читаючи статті в “Кореспонденті”, де говориться, що “готический рок – это смесь симфонической музыки и хард-рока”. Не можу я такого витримувати. Але найбільша проблема готики сьогодні – не погані інтерв”ю, а метал.
Розумієте, готика – це не те, що, наприклад, пост-панк. Для другого зовсім нормальним є загравання з фанком, дабом, електронікою, реггі, тому що стиль за визначенням є солянка з інших стилів. Експериментальний стиль, як і все з приставкою “пост-”. Готика ж, яка номінально починається з першого альбома Sisters of Mercy – стиль консервативний, основою якого є відтворення одної і тої ж атмосфери в різних варіаціях і крок в сторону від цього вже є моветоном. Так в принципі і було до дев”яностих років. В дев”яностих же відбувся метальний бум.
А от метал – це навіть не стиль і не жанр музики, а цілий рід, як рок або фолк. Він існував в сімидесятих, фізично виріс за вісьмидесяті, а в дев”яностих став настільки дорослим, що почав розмножуватись, виплоджуючи сурогатні жанри: пост-метал, гранж, фолк-метал, дум-дез, ню-метал, металкор і ще ціла купа більш чи менш металізованих напрямків. Але я не хочу лізти в металкор, мені цікавий лише один з них, який утворився в районі 1994 -1995 років, одночасно з ню-металом. Першими готичний метал заграли, очевидно, невтомні експериментатори The 3rd and The Mortal, які пізніше пішли в зовсім іншу музику і закінчили тріп-хопом. Вони, на першому своєму ЕР, змішали “янгольський” жіночий вокал, акустичні фолкові вставки, симфонічні аранжування і багатоголосий гітарний метал. Цю течію швидко підхопили і заграли сотні команд – думстери (Tiamat, Anathema, Lake of Tears, My Dying Bride), блекстери ( Moonspell, Cradle of Filth) і багато інших металістів. Мабуть, єдиними реальними готами в цій компанії були швейцарці Lacrimosa. Це дітище класичного експериментатора Тіло Вульфа вже з другого альбома грало зовсім непередбачувану музику (а на першому був дуже хороший дарквейв), і перехід їх в метал (доволі формальний, втім, бо суворо кажучи це був не метал, а музика з металізованою гітарою) був лише черговим капризом автора. По іронії долі, саме ця група і стала найбільш культовою у субкультурної групи, про яку я хочу згадати далі.
І от, на зламі музичних епох, коли альтернативно налаштована молодь масово переходила на ню-метал і слухала Корн, хто ж мав би залишитись вірним своїм традиціям, як не готи-консерватори? А от і ні. Замість слухати готичний рок, який так само цвів геніальними групами в дев”яностих, як і до того ( французи Corpus Delicti, англійці Dream Disciples, австралійці Ikon – ціла, чорт забирай, плеяда), люди, що називають себе готами, перекинулись на більш доступний мейнстримовий готметал. Плюс до всього популярність здобули індустріально-роковий Мерелін Менсон і лав-металісти HIM, що якби доповнило картину переходу зовнішньої сторони готичного жанру в підвид музичної мазафаки, металізованої і “альтернативної”, в найгіршому сенсі цього слова. При чому, на сьогоднішній день готи навіть не “переходять” з готік-рока на готік-метал – перший жанр для них для всіх (крім найбільш олдових і прошарених готів, які складають еліту) є найтемнішим лісом.
В результаті ми на сьогодні в провінції (а я живу в провінції, хоч і близько до столиці) маємо готичне ком”юніті, яке слухає In Flames, Static-X і називає Сліпнот готичним, а вершиною готичного рока вважається Лакрімоза, і окремий культ складається навколо групи ХІМ, яка теж вважається готичною, мабуть через вродливого вокаліста. І мені хочеться думати про якесь майбутнє для цієї субкультури, але я не можу його собі уявити. Вона надто слабка ідейно і скоріше зіллється з мазафакерами, аніж встане на ноги.
Я вважаю, що субкультури необхідно обмежити кількісно і взяти їх під розумний контроль. Так, щоб усі готи мали партбілети або членські картки з посвідченнями того, що дана особа є готом, тому що слухає Баухаус і шарить дезрок.
- Де я:робота
- Настрій:
lonely - Музика:Adam & the Ants
( Читати уривок )
- Настрій:
хеппі

Исполнитель: 45 Grave
Альбом: Sleep In Safety
Год выхода: 1983
Страна: USA
Жанр: Horror Punk / Death Rock / Gothic Rock
Время: 48:32
Качество: VBR
Размер: 55,9
1. Insurance from God
2. Evil
3. Party Time
4. Violent World
5. Slice O’ Life
6. Phantoms
7. Dream Hits 11
8. Bad Love
9. Surf Bat
10. Riboflavin
11. Procession
12. 45 Grave
13. School’s Out
14. Party Time (Single Version)
Айфолдер
- Настрій:
bored - Музика:La Strada - Plavi Tonic

